Глава облради подякував учасникам війни

Напередодні Дня Перемоги над нацизмом у Другій світовій війні ветеранів Херсонщини традиційно привітали активісти громадянського руху “Відродження Херсону” та його ідейний натхненник — голова Херсонської облради Андрій Путілов. Він передав через активістів 51 учаснику Другої світової війни продуктові набори та подякував ветеранам за мужність, самопожертву, любов до Батьківщини.
«Пам’ять про Другу світову війну досі жива у серці кожного українця. Ми у невідплатному боргу перед тими, хто поліг на полі бою, хто в окопах та в тилу боровся з окупантом. Ваша боротьба завжди буде прикладом патріотизму та мужності для бійців, які сьогодні захищають Україну на сході. Ваш подвиг ніколи не буде забутий», — відзначив Путілов.
Відвідали активісти разом з головою Білозерської РДА Віктором Романовим, зокрема, і Розалію Юшко, яку до лав армії призвали у лютому 1942 року.
Молода 19-річна дівчина тоді жила в Баку. Дивізіон, в якому вона служила санінструктором, захищав промислові міста. Одного разу, згадує жінка, коли вони їхали на Північний Кавказ, потрапили під обстріл німецької авіації.
«Особовий склад був попереду потягу, а медчастину розбомбили. Ми сховались у лісі, але було багато поранених, убитих. Ми намагалися їх рятувати. Та все ж багато людей загинули, довелося поховати їх в братській могилі прямо серед лісу», — з сумом згадує жінка.
Пам`ятає Розалія, і як у 1944 році на 8 березня її та ще 50 дівчат викликали в полк і нагородили медаллю за оборону Кавказу. В Україну жінка переїхала слідом за коханим. На жаль, зараз старенька дуже хворіє — підкосила здоров’я трагедія в сім`ї — в 2014 році помер син.
Василя Лисенка, який живе в Білозерці, війна застала 14-річним хлопчиськом. Він тоді жив неподалік своєї нинішньої домівки, але в дитячому будинку.
«Коли прийшли німці, директор дитбудинку втік і залишилися ми самі — 350 дітей. Врятував коваль, який посадив нас на катер і поїхали ми до Цюрупинська. Потім у вагонах повезли нас до «татарії», де розвезли по селах. Нікого там ми не знали», — каже чоловік.
З початку війни Василь намагався записатися до армії, але не брали — віком не підходив. І лише у 1944 році його взяли у солдати, відслужив він 8 років. Занесла його доля аж до Південного Сахаліну, проте дуже хотілося повернутися до рідної землі. Так, на щастя, і сталося.
Усі учасники війни, які приймали поздоровлення, про ті воєнні часи говорили, як про найтяжчі. Дехто взагалі не хотів згадувати війну, бо, зізнається, боляче стає на душі. Дехто з сумом розповідав про пережиті воєнні дні, які назавжди вкарбувалися в пам`яті.
Але всіх учасників Другої світової війни й сьогодні об’єднує одне — ніхто з них, переживши жахіття війни, не хоче, щоб українську землю знову тривожили ворожі снаряди.

 

Джерело: видання «Придніпровська зірка»

Share Button

Следите за новостями Gazeta.ks на Facebook

 

 

 

Оставить комментарий.

Уведомлять
avatar
300
wpDiscuz